Угорська поезія: мова душі людської впродовж століть
Починаючи з 1964 року, щороку 11 квітня, в день народження угорського поета Аттіли Йожефа, відзначаємо День угорської поезії. «Мені не обов’язково писати вірші, але, здається, необхідно, щоб вірші були написані, інакше діамантова вісь світу була б викривлена», – писав Аттіла Йожеф.
Угорська поезія – це багата і різноманітна літературна традиція, яка протягом століть супроводжувала історію, боротьбу, мрії та внутрішній світ угорського народу. Вірш є вираженням угорської душі: водночас бунтівної і ніжної, патріотична й запитальна, грайлива й така, що спонукає до глибоких роздумів.
Поезія – один з найбільш особистих видів мистецтва. Кілька рядків можуть викликати почуття, спогад чи навіть настрій цілої епохи. Угорська поезія живе саме тому, що вона завжди була здатна оновлюватися, залишаючись вірною людській душі. Поезія – це не просто те, що можна почитати – це діалог з минулим, сьогоденням і нами самими.
Історія угорської поезії – це унікальна подорож від народних молитов до сучасної слем-поезії. Але одне залишається незмінним: поезія завжди є дзеркалом людського серця.
У Фаховому коледжі ЗУІ ім. Ф. Ракоці ІІ в мультифункційній філіїі бібліотеки ім. Опацоі Чере Яноша в рамках тематичного тижня здобувачі освіти, відвідавши книжкову виставку, погортали сторінки поетичних збірок улюблених поетів і відзначили День угорської поезії.
X
Дорослий тільки той, по суті,
хто серцем круглий сирота,
хто зна, що лиш додатком куцим
до смерті додано життя,
той, хто його, як час спита,
ладен щохвилі повернути,
той, хто за Бога чи попа
собі й комусь не хоче бути.
XI
Я бачив щастя в півтора
центнери — лагідне й біляве:
по щільнім морогу двора
воно всміхалось кучеряво,
а потім плюх в калюжу прямо,
моргнуло, хрокнуло: “Ура!”
I досі бачу, як імлаво
в його щетині сонце гра.
XII
Живу при колії. Лічу
ті поїзди, що, невгомонні,
туди-сюди біжать-течуть,
вогнями світяться в віконні.
Отак і дні в шаленім гоні
пітьму пронизують нічну,
а я у кожному вагоні
стою, і слухаю, й мовчу.
( Аттіла Йожеф, із вірша «Свідомість»)
